«ІГНОРУВАННЯ – НАЙЖОРСТОКІШЕ ПОКАРАННЯ ДЛЯДИТИНИ»

/Files/images/ігноруван.jpg

Є два види покарань. Перше –коли дитина дійсно зробила якийсь відчутний поганий вчинок. У цьому випадкуважливо понести відповідальність. Це як у дорослих. Адже якщо ми з вами порушимо закон, теж будемо покарані. І дитина повинна розуміти: їй доведеться відповідати за те, що вона завдала комусь шкоди, виправити те, що вона зруйнувала, розбила. Це нормально.

Але часто батьки карають дитину лише з однієї причини – власного безсилля. Алеякщо мати і батько мають авторитет, вони можуть так сказати дитині «стоп, не роби цього більше», що і карати не доведеться.На мій погляд, покарання рідко буває потрібним. Діти і самі розуміють, що вчинили погано і повинні за це відповісти. І часто самі кажуть: «Пробач мене».

Буває, що батьки б’ють дитину не від відчуття безсилля – такий їхній спосіб підтримувати порядок в домі, демонструвати свою владу. Швидше за все, їх теж били в дитинстві. І вони переносять модель «виховання», отриману від батьків, на власних дітей. Вони можуть думати, що це такий спосіб виявляти любов і турботу.

У чому різниця між батьківським впливом і насильством? У тому, що дитина може оскаржити батьківське рішення. Вона може розплакатися. І батьки приймуть її почуття.

Там, де дитині відмовляють у страхові, в болю, в переживанні, і з’являється насильство.Одне з його проявів – приниження дитини.Те, що роблять дуже багато батьків, на жаль, – у нас це насильством навіть не вважається. Але що таке приниження? Це «я тобі відмовляю в гідності, я принижую тебе, і ти в цей момент перестаєш бути людиною».
Типовий приклад: на вокзалі або в універсамі дитина починає вередувати, а мати публічно пояснює йому, який він поганий, викликаючи в дитини жахливий сором, часто значно більший, ніж його вчинок.А робить це мама найчастіше від безсилля. Тому що не змогла нормально поставити дитині мажу, рішуче їй відмовити, у неї недостатньо авторитету, щоб вона її послухала.Її крик і ляпаси – знак того, що мама не справляється зі своєю роллю.

По суті, цифри говорять: у нас це культурна норма – бити один одного. У пориві люті ми можемо не зупинитися і вбити дружину, дитину, когось іще. Адже це разюче.Чому батьківське насильство настільки небезпечне? Тому що дім – це місце, де ми хочемо відчувати максимальну безпеку. Батьки – люди, яким ми хочемо максимально довіряти. Діти – істоти, які максимально беззахисні.

І коли ми б’ємо дитину, ми руйнуємо її відчуття опори в житті, саму ідею безпеки. Ми їй начебто говоримо: «Близькість там, де тебе можуть стукнути і принизити. Ось що таке близькість”.

І потім, в дорослому віці, вона відтворює цей стиль поведінки у відносинах зі своїми партнерами. Вона мимоволі використовує одну з двох стратегій: або боятися, або бити іншого. І стає або жертвою, або насильником.

Є дослідження, що тілесні покарання не тільки сприяють зростанню агресії у цих дітей, але і уповільнюють їх інтелектуальний розвиток. Звичайно. І я навіть можу сказати чому. У дитини, яку б’ють або принижують, страх виростає в афект. А коли ми в афекті, ми починаємо погано міркувати. Вся фізіологія спрямована на те, щоб бігти або ховатися, а не на те, щоб думати. Я говорю це спеціально для батьків, котрим важливий інтелектуальний розвиток їхніх дітей.

Ігнорування – найжорстокіше покарання для дитини
Є і менш очевидні види насильства. Я не кажу зараз про ситуацію, коли батько або мати може ляснути дитини зопалу, а потімохолонути і вибачитися, – це якраз те, що батьки здатні помітити і проаналізувати.
Це, до речі, не буде насильством, тому що батько своїм вибаченням говорить дитині:ти дійсно мене розлютив, але форму я вибрав неправильну, я не повинен був тебе бити. Я погарячкував. У цей момент до дитини повертається гідність, і вона може вже якось впоратися з ситуацією.

Зрозуміло, що краще б зовсім не бити.Але якщо вже ляснув і вибачився, це набагато людяніше, ніж вважати, що так і треба – бити, щоб людиною виріс, для профілактики.
Деякі батьки, які не можуть собі дозволити фізичну агресію, вважають ефективним способом покарання бойкот. Який може тривати від кількох годин до кількох тижнів. Вони перестають помічати дитину, демонструючи їй, наскільки вона їх розчарувала.Це дуже шкідливий спосіб реагувати на поведінку дитини. Формально, напевно, його не можна назвати насильством. Тому що кордони дитини в цей момент не порушуються.

Але давайте розберемося, що такеігнорування. Воно ж транслює дитині: якщо ти мене не слухаєш, то я розриваю зв’язок з тобою.Тебе для мене не існує. Все, ти залишаєшся один, я кидаю тебе.

А якщо дитині 3 роки або 5 років – це зовсім неможливо витримати. Діти відразу здаються і кажуть: «Мамочко, пробач мене». Вони не можуть витримати цього розірваного зв’язку, відчуття того, що їх анулювали, знищили.Складність ще в тому, що мати в цей момент вважає себе правою, вона така молодець. Тому що не кричить, що не істерить, не робить явного насильства. І вона навіть не усвідомлює, які наслідки породжує в душі дитини. Вона викликає у неї колосальну тривогу і страх, що значима для неї людина її раптово покине.

Є ще одна форма покарання, про ефективність якої ведуться дискусії. Це так званий time-out, коли батьки залишають дитину наодинці з собою. Наприклад, в окремій кімнаті. І дають їй можливість поміркувати про скоєне. Деякі психологи рекомендують так робити.
Але мені здається, time-out більше потрібен батькам. Якщо щось трапляється, перш за все саме батько впадає в афект від того, що сталося. Тобто це спосіб убезпечити дитину від свого гніву.
І найкраще сказати так:«Ти знаєш, я зараз дуже зла на тебе, просто не можу тебе бачити. Давай ти зараз на 15 хвилин підеш до своєї кімнати, щоб я могла заспокоїтися, і потім ми з тобою поговоримо».

Це не означає, що зв’язок розірвано. Мама пояснює, що їй потрібно впоратися зі своїми почуттями, позначає конкретний час, обіцяє поговорити. Іноді це допомагає.

Коли ж істерика у дитини, то залишати її надовго наодинці з собою не можна.У маленьких дітей і так слабка саморегуляція. Вони потребують дорослого, який їх обійме, втішить. Тому батьки, яким потрібно прийти в себе, повинні брати максимально короткий time-out. І чітко його позначати.

Коли дитина може почати чинити опір насильству? Чи можна її навчити цьому?
Перш за все, ми повинні ставитися до дитини з повагою. І тоді, якщо хтось інший принизить її гідність, дитина як мінімум буде здивована. Вона розповість нам, що вихователька зробила або сказала щось недобре. І тоді ми пояснимо: «Ніхто не має права тебе бити, обзивати і принижувати. Я завтра буду говорити з нею ».
Якщо так поводиться хтось із членів сім’ї, то ми, матері, теж можемо втішити дитину, заспокоїти. Можемо сказати, що тато прав по суті своїй, але за формою він не мав права так говорити. А потім ми йдемо до чоловіка і розмовляємо про те, як все-таки ставити кордони дитині, не переходячи межу.

Особлива історія, якщо батько регулярно б’є, ображає і не відчуває каяття. Ось тут жінці буває важко раз по раз пояснювати, що так не можна. У такій сім’ї виховують не людину з гідністю, а жертву або агресора, який буде повторювати цю поведінку в подальшому.

Як запобігти суїцидам дітей через групи в соцмережах: 7 порад батькам

У відповідь на діяльність небезпечних груп у соцмережах, які доводять дітей до самогубств, батькам пояснили, як працюють подібні угруповання, як виявити, чи дитина потрапила у небезпеку, куди краще звернутися та як вберегти дитину у такому випадку.

/Files/images/кити.jpg

Фанати таких спільнот у соцмережах називають себе "китами, йдеться на сайтіНацполіції.

Суїцидальніспільноти називаються "Море китів" і "Тихий дім". У всіх прихильників таких груп на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами.

Батькам, щоб не допустити потрапляння дітей у такі групи, рекомендується:

1. Приділяти більшу увагупсихологічному станудитини;

2.Перевіряти шкірудитинина наявність пошкоджень. У разі їх виявлення – з’ясовувати обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертати на пошкодження різного родуу формі кита;

3. Перевірятиоблікові записи дитини в соціальних мережахта групи, до яких входитьакаунт, стежити за вмістом спілкування у приватних чатах;

4. Звертати увагу наколо спілкуваннядитини;

5. Намагатисязайняти вільний час дитиниспортивними або культурними секціями;

6. Обов’язковоконтролювати, якіфото-тавідеофайлирозміщенівгаджетахдитини;

7. Встановлюватифункцію"батьківський контроль" на всіхгаджетахдитини.

Привиявленні таких груп самостійно потрібно такожнегайно повідомляти до кіберполіції(https://www.cybercrime.gov.ua– цілодобово), телефон гарячої лінії(044) 374-37-21(з 8:45 до 19:30 в робочі дні) або звертатися до адміністраціїсоцмережі, у якій було виявлено групу.

Золоті заповіді батькам

Шановні батьки! Учімося виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись із основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо своїх дітей і бажаємо їм щастя. Ці рекомендації допоможуть вам швидше набути батьківської мудрості.

/Files/images/novini/deti.jpg










1. Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

2. Не сприймайте свою дитину як свою власність, не ростіть її для себе, не вимагайте від неї реалізації заданої вами життєвої програми й досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

3. Ніколи не навчайте того, у чому самі не обізнані.

4. Учіть дитину самостійно приймати рішення й відповідати за них.

5. Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

6. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

7. Ніколи не давайте дитині негативних оцінкових суджень («ти - поганий», «ти - брехливий», «ти - злий»), оцінювати треба лише вчинки.

8. Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

9. Не ставтеся до дитини зневажливо.

10. Будьте послідовними у своїх вимогах.

11. Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими (друзями, однокласниками, сусідами), а порівнюйте лише з тим, якою вона була вчора і якою є сьогодні.

Головне – відчувати себе разом із дитиною. Разом – ви сила. Разом ви в змозі пережити будь-яку ситуацію і знайти свій вихід. Пам’ятайте, що ви й ваша дитина – найближчі та найрідніші люди одне для одного. Навіть тоді, коли вам важко знайти спільну мову, відшукуйте в собі сили залишитися поруч і підтримати одне одного. Прислухайтеся до своєї уяви та інтуїції. Вони в змозі підказати вам рішення.

Від чого залежить успіх виховання у сім’ї

1. Сприятливий мікроклімат у родині.
2. Спільна діяльність членів сім’ї.
3. Справедливий розподіл обов’язків, взаємодопомога та взаємопідтримка.
4. Спільний життєвий світогляд.
5. Оптимістичні настрої родини.
6. Особистий приклад батьків – головний метод родинного виховання (наслідування досвіду).
7. Шанування членів родини, повага до старших.
8. Бережливе ставлення до природи.
9. Активна участь дітей у сімейному житті.
10. Відсутність насилля в родині.
11. Збереження родинних традицій і звичаїв.
12. Відбір телепередач, Інтернет-сайтів.
13. Любов до читання, створення родинної бібліотеки.

Рекомендації батькам учнів середніх класів щодо підготовки домашніх завдань

1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:
- побутові (повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять);
- емоційні (демонструйте віру в дитину, не втрачайте надії на успіх, виявляйте терпіння, не ображайте в разі невдач);
- культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми; разом дивіться навчально-пізнавальні програми, обговорюйте побачене).

2. Слухайте свою дитину: нехай вона читає вголос, переказує те, що треба запам’ятати, перевіряйте знання за питаннями в підручнику.

3. Регулярно ознайомлюйтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю й надання можливої допомоги.

4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, у якій маєте успіх.

5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків повинна бути не оцінка, а знання, навіть якщо ними не можна скористатися сьогодні. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де й коли ці знання стануть у пригоді.

6. Не залишайте без уваги вільний час дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших.

7. Пам’ятайте, що, за науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учні 5-6 класів повинні працювати до 2,5 годин, 7-8 класів — до 3 годин, 8-9 класів – до 4 годин.

8. Створюйте традиції й ритуали родини, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.

Батькам п’ятикласників

У п’ятому класі багато що для дітей стає новим: учителі, предмети, форма навчання, а інколи й однокласники. Найскладнішим для п’ятикласника є перехід від одного звичного вчителя до взаємодії з декількома вчителями-предметниками. Ламаються стереотипи, самооцінка дитини: адже тепер її оцінює не один педагог, а декілька.

Важливі моменти переходу з початкової школи до середньої:

· діти пізнають свої слабкі й сильні сторони;
· діти вчаться дивитися на себе очима різних людей;
· діти вчаться гнучко перебудовувати свою поведінку залежно від ситуації та людини, з якою спілкуються.

Труднощі переходу з початкової школи до середньої:

· поступове зниження інтересу до навчальної діяльності;
· складні фізіологічні зміни, які супроводжують статеве дозрівання;
· небезпечні експерименти (куріння, сумнівні знайомства, «погані» компанії).

Рекомендації батькам п’ятикласників

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся й обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі дитина звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свого інтересу звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність — як покарання. Якщо навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо в дитини не все добре в школі. Постарайтеся, наскільки це можливо, не встановлювати покарань і заохочень: вони можуть призвести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас із питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв’язок між її інтересами та предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, за якою поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, здобуті в школі, у домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб покрити певну поверхню.

12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень у домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

Пам’ятка батькам обдарованих дітей

1. Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду від своїх розчарувань і невдач.

2. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.

3. Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість, ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.

4. Залишайте дитину саму та дозволяйте їй самостійно займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.

5. Допомагайте дитині формувати власну систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе та свої ідеї поряд з іншими ідеями та їхніми носіями.

6. Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.

7. Допомагайте дитині долати розчарування й сумніви, коли вона залишається сама в процесі незрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.

8. Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.

9. Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.

10. Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами та зробити зрозумілою для оточення.

Кiлькiсть переглядiв: 101

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.