Що потрібно знати про гіперактивність

Гіперактивність, це не особливості темпераменту чи характеру дитини, не наслідок виховного процесу батьків, а медичний діагноз! Тому батьків треба сприймати не як першопричину «поганої» поведінки дитини, а спробувати зробити їх союзниками і разом, об’єднавши зусилля, допомогти дитині адаптуватися в колективі та здобувати знання.

1. Педагогам було б корисно знати ознаки синдрому дефіциту уваги, адже це ключ до розуміння малечі. Вчителі мають орієнтуватися в особливостях сприймання, уваги, пам’яті гіперактивних дітей, щоб у якомога доступнішій формі організувати розумову діяльність.

2. Дитина з гіперактивністю повинна завжди бути «на виду». Краще, якщо основне місце сидіння в класі буде в центральному ряді, за першою партою або навпроти стола вчительки.Так педагог може максимально стримувати увагу дитини, а для дитини це можливість швидко звернутися по допомогу в разі виникнення труднощів.

3. Завдання, які даються гіперактивній дитині, мають свої особливості. Так, намагайтеся давати завдання які, відповідають рівню знань дитини. Оскільки дуже легке чи дуже складне завдання – це привід для швидкого переключення уваги, яку й так тяжко втримати. Наступна особливість – на певний окремий відрізок часу давайте виконувати лише одне завдання, якомога чіткіше проговоривши умову й використовуючи якомога менше слів. І останнє, якщо завдання, яке треба виконати, досить велике, допоможіть малечі розбити його на окремі частини та контролюйте виконання кожної.

4.Зведіть до мінімуму відволікаючі фактори навколо місця, де сидить дитина. Тут не повинно бути картин, годинника, дитячих виробів і т.д.

5.Режим дня і план заняття повинні бути якомога більше передбачувані для дитини. Обов’язково організовуйте фізкультхвилинки, де є можливість порухатися та скинути напругу. Намагайтесь використовувати елементи гри і змагання під час занять.

6. Направляйте енергію гіперактивних дітей у корисне русло.Тобто давайте завдання, де можна проявити активність і після чого можна заслужити похвалу за це. Наприклад, роздати зошити чи картки, вимити дошку, намочити губку, полити квіти й т.д.

7. Створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина може стати експертом. Це дуже гарно вплине на формування самооцінки дитини та на сприйняття її в класі. Адже зазвичай, у силу своїх особливостей, такі діти стають «крайніми» у всіляких конфліктних ситуаціях, а тому завжди отримують догани.

8. І останнє, пам’ятайте, такі дисциплінарні заходи, як покарання, смикання, окрики, погрози, принижування, не покращать поведінки дитини. Швидше за все ви досягнете протилежного результату. Тому намагайтесь ігнорувати негативні моменти й заохочувати позитивні та частіше хвалити гіпердинамічних діток. Корекція їхньої поведінки зазвичай здійснюється за допомогою медикаментозних і психологічних корекційних програм.

15 найбільш дієвих стратегій поведінки,

які допоможуть сформувати в дитини адекватну самооцінку

1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите, і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається, як ти намалював цього слоника – у нього такий довгий хобот і великі вушка, як у справжнього…» - суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє ставлення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а й у присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».

2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речей, важливих для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина та визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.

3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність.Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина й потребує контролю, встановлення меж, але ще більше їй потрібен життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями та потребами.

4. Привчати до самостійності. Коли ви дозволяєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама здатна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо в дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого.

5. Питайте поради. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім, питає в неї поради, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?», чи сім’ї взагалі: «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.

6. Говоріть про почуття. Відомий психолог В.Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не накопичуються.

7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що, сказавши дитині правду, істерики не уникнеш. Саме тому батьки часто брешуть і подають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з людьми. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, коли дізнається правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина зрозуміє, що батьки, говорячи правду, сприймають її як особистість, із якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.

8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «не можна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще й не пробувати.

9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями та потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.

10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш гратися іграшкою, ти її зламав“. Ви, звичайно, можете допомогти дитині зрозуміти причини, через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.

11. Не порівнюйте дитину ні з ким.Так ви можете принизити значимість малюка, особливо якщо він виявляється "гіршим" за когось. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.

12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного та психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Усе це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.

13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії.Тобто замість фрази «ти – ледачий», можна сказати «ти лінуєшся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».

14. Проявляйте свою любов усіма доступними вам способами.

15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, упевненість у своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – усе це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.

Практичний психолог

Кiлькiсть переглядiв: 2

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.